Мистецтво, що дарує друге життя рослинам

Рослини, що нас оточують, – невіддільна частина нашого буття. Ми закодовані жити в гармонії з природою. Для українців – як творчої нації – рослинний світ завжди мав виняткове значення: його прославляли в піснях, змальовували на полотнах, відтворювали у вишивках, ткацтві. А для хлібороба, в широкому розумінні цього слова, й поготів!

 

Того, хто вирощує колосисту пшеницю, сонцеголові кошики соняшників, золотозубі качани кукурудзи, зелені стручки-човники гороху, міріади шоломів-коробочок льону чи безкрайнє море яскравожовтого квіту ріпаку.

Або ж господарює у пишноквітучому саду, ягіднику чи винограднику. Такі левову частку свого життя проводять у царстві рослин. Перенести цей світ на полотно фарбами – то мистецтво. Проте є й ті, хто цей світ помистецьки відтворюють на полотні без фарб – за допомогою лише самих дарів природи. Тетяна Бердник – одна з подібних чаклунок.

І оживає літо на стіні…

В її колекції понад тисячу висушених під пресом рослин української та світової флори – листя, стебла, пелюстки… Не всі їх ботанічні назви відомі мисткині, але вона знає, на що здатна кожна з них, який образ прихований у кожній пелюстці, вигині стебла, формі листя.

І це головне в ошибані – слухати та розуміти мову квітів. Ось уже понад 21 рік серце Тетяни Бердник – відомої в Україні та за її межами художниці-флористки – належить цьому дивовижному мистецтву, що твориться за допомогою висушених рослин, а прийшло воно до нас із Далекого Сходу. Суть ошибани полягає в тому, що, збираючи й засушуючи під пресом квіти, трави, листя, кору та наклеюючи їх на основу, автор створює пласке зображення – орнаменти, пейзажі, натюрморти, портрети та сюжетні картини. Ми не раз чули й знаємо про мистецтво живих букетів – ікебана, однак ошибана – це інше, у перекладі з японської – «притиснута квітка».

А починалося все з бажання Тетяни здивувати друзів – стала робити із сухих пелюсток листівки, невеличкі картинки. Приходила через рік у гості й раділа – висить дарунок на стіні, отже, сподобалося. Потім була доленосна зустріч із майстринею народної творчості Ніною Федорівною Мінченко. Вона відкрила Тетяні дивовижний світ пресованої флористики, навчила «мові» квітів. На думку художниці, флористика нині, як ніколи, має значення й популярність.

Квіти завжди були й залишаються потужним акумулятором природної енергії, тому для нас вони особливо привабливі. Нові ризики й небезпеки техногенної цивілізації, катастрофічне нищення біосфери потребують від нас негайної екологізації свідомості, а це неможливо без екологізації мистецтва. Як жодне з будь-яких занять, ошибана допомагає нам, насамперед урбанізованим, хоч трохи відійти від стресів, цейтнотів, маячні. Це – свого роду медитація.

– Працювати з рослинами – суцільне задоволення, – розповідає художниця. – Згадуються всі почуття, які переповнювали мене під час збирання «живих фарб». Виймаю з книги не просто пелюстку, а пам’ять про те місце, де її знайшла. Це мистецтво й справді межує з чаклунством, оскільки розвивається вміння бачити «третім оком»: ось кущик, листя якого погриз якийсь шкідник. Однак же це те, що потрібно для чергового пейзажу – яка чудова крона дерева вийде! А от із цієї червоної пелюстки гібіскусу змайструю чарівну сукню романтичної панночки.

Усі ми родом із дитинства

– Екологічна ніша нашої духовності – наше дитинство, – впевнена Тетяна.

Саме в дитинстві шукає вона витоки свого захоплення. Її батько, відомий свого часу поет-пісняр та журналіст Ілля Бердник (згадайте пісні «Білим цвітом» або «Чому квіти не в’януть?»), часто брав дівчинку з собою на природу, вчив бачити звірятко у хмаринці над головою, пташку в шматку соснової кори.

Дитинство Тетяни минуло з-поміж зелені Батиєвої гори, в цьому «загубленому серед великого міста раю», з-поміж запашних троянд, жасмину та шипшини, невеличкого фруктового саду, який поруч звичайної 9поверхівки посадив її батько. У сім’ї Бердників ніколи не було ні дачі, ні автівок… Однак була можливість тихо поблукати лісом, дослухатися до розмов дерев і шелесту трав, лягти в ці трави-луки й довго дивитися в небо, що малювало хмарами свої сюжети…

Ми познайомилися з Тетяною кілька років тому майже випадково й зовсім не на виставці її картин. Готуючи черговий матеріал про надзвичайно цікавого й талановитого агронома-селекціонера Анатолія Патія, в теплицях котрого в с. Рожни під Броварами зростають різні тропічні екзоти (зокрема на одному дереві лимони й мандарини, яке автор назвав танат – на честь Тетяни й Анатолія), мій герой запросив оглянути й картини Тетяни, його дружини.

Ось тут я і побачив її нині знаменитих квіткових панночок – під парасольками, в ажурних капелюшках та барвистих сукнях, птахів на даху, українські засніжені й уквітчані хати, ставки й сільські вулиці, розлогі дуби над ярами, осінні небокраї й різдвяні мотиви, виконані в незвичній, «рослинній» техніці, лише з дарів природи: квітів, трав, листочків дерев, тоненьких травинок. Абсолютно без пензля та фарб!

Спочатку «матеріал» для своїх картин Тетяна збирала на міських клумбах, потім у Криму й Карпатах. Далі – по всьому світу. Як затята мандрівниця Тетяна везла через кордони в книжках листя та пелюстки квітів із багатьох країн і континентів.

– Я ж не корали везла, а частинки рослин, котрі, наприклад, бугенвілію в Єгипті просто стрижуть під ноги, – говорить, посміхаючись, майстриня.

Одначе нині місцем збору є околиці села Рожни. Тут можна знайти все, вважає вона. З ранньої весни до пізньої осені подружжя, як мінімум двічі на тиждень, сідає на велосипеди та їде на луки, в ліс. Відтак, і спортивну форму підтримують, і свіжим повітрям дихають. Анатолій для дружини спеціально вивів новий сорт гібіскусу – персикового кольору. На картинах Тетяни він став матеріалом для розкішних бальних суконь. На переконання Тетяни – Україна є неймовірною територією для цього мистецтва: чотири пори року, маса природно-кліматичних зон, у кожної з яких своя флора.

– У моїй колекції 1,5 тисячі рослин української флори. Тільки уявіть собі, яка палітра розкладається на моєму столі, коли я працюю! – аргументує Тетяна й веде далі у світ свого захоплення. – Щоб висушити рослину, її слід відразу покласти під прес. Я беру для цього старі книжки з пожовклими сторінками. Саме такий папір, а не глянець, добре вбирає вологу. Потім сортую рослини, складаю в коробки з-під взуття й підписую. Однак це все – лише початковий матеріал, на нього під час роботи треба поглянути очима художника. Головне – ваша фантазія.

Так у руках Тетяни шкірка від банана перетворюється на старий човен або місток через річку. Листок папороті – на зелену ялинку, листя конвалії – на луки, яри або береги річок. Тополиний пух – у хмари. А з перегородок стручків іван-чаю виходить контур дівочої фігурки…

– А з сільськогосподарських рослин що є у вас? – жартома намагаюся повернути майстриню ближче до виробників кукурудзи й соняшнику.

– Гаразд, ось вам листок кукурудзи. Однак ви маєте тут уже бачити не кукурудзу, а парус або ж солом’яний дашок будиночку, що у мене й використано в роботах. Якщо ви покладете його горизонтально – це справжня ріка, під кутом – уже вітер, – легко й невимушено парирує Тетяна. – Візьмемо пшеничну солому – це взагалі надзвичайно простий і поширений матеріал для будь-якої флористики. Причому вона має дуже широкий діапазон природного кольору: від зеленого до жовто-золотистого, коричнюватого чи з червоним відтінком. Або ж колоски жита й пшениці, волоті вівса, пелюстки соняшнику, квітка льону й стручки деяких польових рослин.

Цибулиння цибулі ріпчастої та обгортки зубків часнику – це кольори золота й срібла. А з одвічних ворогів поля – бур’янів – ви можете створити цілий Едемський сад. Мак, волошки, ромашки, сокирки, всілякі миколайчики. Листя майже всіх садових дерев та дерев лісосмуг, листя й квіти певних ягід, як то листя малини, що має сизуватий відтінок, квіти бузини аж у трьох стадіях. Та навіть із самих лише висохлих будяків можна створити райські пущі!

Наступна наша зустріч відбулася під час виставки флористичного живопису «Живі картини» в Артгалереї Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого на вулиці Михайла Грушевського. Ще 2003 року Тетяна з однодумцями заснувала творче об’єднання «Палітра Флори», до складу якого входить понад 15 майстрів ошибани з різних куточків України. Тут я вже міг познайомитися з роботами й інших мисткинь, котрих об’єднує любов до природи, рослин, оригінальність мислення та безмежна фантазія.

І мистецтво, й терапія

Ось тепер наша третя розмова, під час локдауну. Попри карантин, попри вихідні та святкові дні, Тетяна напрочуд зайнята людина й знайти шпаринку в її графіку зайнятості було непросто. Одначе спілкуватися з нею – суцільне задоволення: окрім того, що вона живе своєю справою, майстриня є й колегою «по перу». Вона говорить: за освітою я вчитель, за фахом – журналіст, а за покликом – митець.

Сьогодні Тетяна Будник – визнаний майстер декоративно-ужиткового мистецтва, організатор та учасниця численних виставок, бажана гостя телевізійних та радіопрограм на провідних вітчизняних теле- та радіоканалах. Вона викладає авторський майстер-клас, де підготувала не одну сотню вдячних учнів, деякі з них уже стали призерами японських конкурсів. Чимало картин мисткині зберігаються в приватних колекціях поціновувачив із Канади, США, Європи, Японії, Франції. Самобутній стиль – гілочка рідного вересу чи конвалії, мініатюрний пейзаж, що нагадує дитинство в селі, чіпляє за душу кожного вихідця з України. Й він бере з собою це на згадку.

А ще Тетяна волонтер дитячого Кардіохірургічного центру лікарні ОХМАТДИТ, де щомісяця проводить арттерапевтичні заняття з хворими дітками та їхніми батьками.

– Ручна робота з природним матеріалом психологічно заспокоює, це підтверджено лікарями. Колись у Середньовіччі, осягаючи шлях воїна, самураї вчилися цьому мистецтву на рівні з володінням мечем та написанням ієрогліфів. Створюючи такі картини, майстер поринав у стан саторі – повного відсторонення від світу – й знаходив у цьому душевну рівновагу. Таке заняття поліпшує психосоматичний стан дитини в до- й післяопераційний періоди.

Дитина під час таких занять забуває про свою хворобу, а в період одужання налаштовується на продовження цим заняттям. До речі, виразка шлунку в дорослих переважно має психосоматичну основу також, отож нерви слід заспокоювати насамперед, й такі люди отримують полегшення після моїх занять. Уже через 1520 хвилин роботи зникає втома, роздратування, щезають гнітючі думки.

Тут і арттерапія, й ароматерапія – колір, запах, відчуття фактури матеріалу. Деякий рослинний матеріал довго зберігає свій природний аромат, як то троянда й півонія, ретельно висушені, пахнуть роками.

Діти в школах зараз гіперактивні, змусити їх посидіти хвилин 20 та ще й без телефону – дуже важко, однак у мене вони сидять і працюють, їм цікаво. Ми проводимо освітні та волонтерські заходи: майстер-класи, презентації, заняття в школах та з хворими дітьми у лікарнях, з пораненими воїнами АТО в шпіталях. Однак, будьте певні, цей вид заняття наповнить життя новим яскравим світлом у будь-кого, хто вирушить у цю мандрівку до себе й до природи, – запевняє Тетяна. – Ошибана – один із найдемократичніших і найдоступніших видів мистецтва! Вона не вимагає матеріальних затрат, як, наприклад, жіноче рукоділля, вишивка, макраме.

Бо то на сьогодні коштовне хобі – треба придбати весь матеріал, від тканини й ниток, не кажучи про бісер. Ну й там працюють здебільшого за схемами. Мої інструменти – манікюрні ножиці, пінцет і клей ПВА. Картину можна створити за кілька годин. Залежно від натхнення. Чи треба мати задля цього хист малювання? До мене приходило багато жінок за абсолютного творчого нуля – бухгалтери, менеджери, лікарі, педагоги.

І в них пробуджувалася ця уява, в різному ступені – однак вона проявлялася. На одну картину в мене може піти до 15 представників флори, а може – всього одна квітка. Японці кажуть: одна квітка краще передає красу квітки, ніж тисяча квіток. Це правда, можна покласти на полотно одну квітку й вже вона буде шедевром. Ось погляньте на цю ідеальну зірку квітки астранція – важко уявити, що таку правильну геометрію природа створила без людини, правда ж? А можна додати й легенький штришок пейзажу. Бути байдужим до квітки – цього унікального витвору природи – не можна, тут енергія всіх чотирьох стихій, я в кожній квітці шукаю образи… Інколи навіть не дихаю, щоб зробити якусь деталь. Колись раптово залилася сміхом – і вся композиція в мене розлетілася, – засміялася одними очима Тетяна.

Часто-густо наші художники ставляться до флористів скептично: в ціні олія, акварель, пастель… А от іноземці шаленіють від handmade – всього того, що народжується внаслідок копіткої, вдумливої та натхненої ручної праці. Недарма Міжнародне товариство майстрів пресованої флористики (IPFAS) вимагає, аби цей вид творчої діяльності розглядався саме як живопис, а не як різновид декоративно-ужиткового мистецтва.

Майстер ошибани використовує виключно ручну працю, котра ніколи й за жодних умов не буде перенесена на промислову основу. Це злиття ремесла та високого мистецтва, яке вимагає від людини особливої життєвої філософії. Звідси шанування й висока комерційна ціна таких робіт, що для майстра є важливою складовою успіху.

– Зізнаюся вам, якщо я раніше жила за рахунок журналістики, а ошибана була як хобі, то нині – навпаки. Це задоволення реально здатне стати й бізнесом. Ошибана наразі має надзвичайно широкий спектр застосування в аранжуванні предметів та інтер’єрів – вона вийшла за рамки традиційних картин і її можна використовувати на склі (флоровітражі або квіткові мандали), оздобленні свічників і свічок, як рослинний декупаж предметів побуту, канцелярського приладдя тощо.

Можна з цього робити й жіночу біжутерію, яку хтось сприймає за грузинську емаль і не йме віри, що тут немає хімічних фарб. Можливо колись і мої квіткові панночки на тарілках, валізах, одязі стануть не менш популярні за витвори Євгенії Гапчинської…

Наостанок знову зазначу, що природа – наше єство. Ми приходимо до лісу, в поле – й стаємо їх часточкою. Ми маємо творити. Й ошибана – короткий шлях до гармонії в собі, гармонії зі Всесвітом, гармонії з людьми. Займаючись цим, ми стаємо трішечки кращими. Вам подарували букет? Не чекайте, поки зів’яне! Подаруйте рослині друге життя.

 

2021-05-25

Самойленко Ігор

 

 

КВІТКОВА ДУША ТЕТЯНИ БЕРДНИК

Укр
Рус